Святість… Думаючи про це, спадають на думку сивобороді старці з біблійних сторінок, мученики за правду, ті, хто пожертвували абсолютно всім задля інших. І, оцінюючи себе, таким як ми є, нам здається, що ні за яких умов не зможемо досягнути святості.
Щоп’ятничне „Чаювання з Богом“ Молодіжної християнської спільноти „Українська молодь — Христові“ — це можливість призадуматися над своїм життям, обговорити ту чи іншу тему, яка краще допоможе зрозуміти себе, свою християнську сутність, спонукне до певних кроків і дій. Так і того разу, спільно з нашим Молодіжним християнським порталом „ДивенСвіт“, говорили про те, якою є дорога до святості кожного з нас.
Завдяки злагодженій роботі двох доповідачів — коуч-тренера Ігоря Цибульського та магістра теології Андрія Камінського, за допомогою піраміда нейрологічних рівнів, де кожен наступний крок випливає з попередніх, змогли проаналізувати, що і як потрібно робити, щоб досягти святості.
Мета кожного християнина, як зазначив на початку зустріч іІгор Цибульський, — досягти певної святості, щоб перейти до життя вічного. Маємо, порівняно з вічністю, короткий проміжок часу. Наше життя схоже на квест-кімнату: потрібно зрозуміти умови, що й де та знайти вихід і сказати — „Боже, я пройшов той шлях, прийми мене“.
Порівневий аналіз того, як і чому маємо діяти робив Андрій Камінський. Тож, головне зі сказаного:
Покаяння і осмислення
Якщо говоримо про святість, то з теологічного погляду, це дія Святого Духа в людині. Він приходить із Таїнством Хрещення і Миропомазання та перебуває в нас. Жодна людина не народжується святою — а може стати такою. Святість — це шлях, який маємо пройти.
Багато-хто переконаний, що святість — це безгрішність. Та мусимо пам’ятати, що жодна людина не безгрішна. Ісус не мав гріхів, бо він — Бог. Всі люди — грішні. Як бачимо в Біблії, всі святі помилялися. Та свята людина, коли зробить гріх чи якийсь проступок, — покається і переосмислює це і намагається так не робити. Без покаяння жодна святість не можлива. Жоден християнин не є вже і зараз спасенний. Кінцева мета — дійти до Царства Небесного.
Наше оточення
Перший рівень, який впливає на наше життя — наше оточення. Воно наче непомітне. Та навіть у Біблії багато йдеться про його вплив. Зокрема про те, що погане товариство псує добрі звичаї.
Якщо людина навіть із добрими християнськими цінностями перебуватиме в поганому товаристві, то рано чи пізно на ній відіб’ється негативний негатив. Звичайно, ми повинні спілкуватися з усіма, але маємо мінімізувати негативний вплив нашого оточення. Для кожного християнина важливо перебувати в середовищі однодумців.
Дії та поведінка
Якщо за дороговказ взяти Десять Заповідей, то вбережемо себе від найбільших небезпек. Зрештою, за поведінкою християнина не можна ніяк розпізнати. Адже є чимало високоморальних атеїстів, які не вірять в Бога, але не п’ють, не курять, займаються волонтерством, допомагають бідним, тобто високоморальні люди.
Зрештою, Апостольський уряд у Ватикані говорить, що християни — це не зібрання моралістів. Так, мораль потрібна, бо без цієї складової до святості не дійдемо. Та християнин — це більше віра, духовні аспекти і духовні цінності.
Відвідування церкви саме по собі нічого нам не дає. Часто люди зводять це до ритуалу, але не має нічого спільного з вірою. Друга крайність — вірити, але не ходити до Церкви. Золота середина — заповідь „Пам’ятай день святий святкувати“. В цьому маємо бачити велику духовну складову.
Здібності й навички
Бог дає кожному таланти. Нема людей, які не мають здібностей. І це нам має допомогти. Адже святості не можна досягнути одним розумінням, що Христос — мій Бог. Потрібно ще й почати діяти — робити щось не на власне благо, а для людей. Адже більшість святих не жили для себе. Їм не потрібні були статки — вони все віддавали іншим.
Основна трагедія людини те , що вона не може знайти і відкрити свій талант, не працює над його розвитком. Тоді людина “присідає” на якийсь гріх. Це працює за принципом їзди на велосипеді: доки крутиш педалі, доти їдеш. Це аксіома для християнина: або ти рухаєшся вперед, або падаєш.
Переконання і вірування
Це вже те, що визначає нас як християн, нашу приналежність до певної конфесії. Бо це розкриває всю систему наших цінностей, без яких теж неможливо досягнути святості. Нам потрібні наші переконання. Це надзвичайно важливо, бо коли людина досягає певного рівня, то треба відповідати цьому.
Цінності й ідентичність
Це вершина перед досягненням святості. Цей рівень дещо перегукується з поведінкою, моральністю. Досягши цього рівня, людина вже зріла, сформувалася. І може з твердістю сказати — я християнин. Й інші оцінюють цю людину позитивно. Бо ж коли говоримо про святих, то здебільшого про них відкликалися дуже добре.
На завершення усі охочі мали можливість поділися своїми думками та запитати те, що турбує чи тривожить.
Що робити, якщо в середовищі Церкви бачимо людську несправедливість?
Священик, єпископ чи архієпископ — такі ж люди, як кожен із нас. Лише вони мають свою місію — служіння. У них є такі ж спокуси, також можуть різко відреагувати на щось. Ми повинні зрозуміти, що й апостоли були грішні. Вони всі, крім Івана, який стояв біля хреста, зрадили Ісуса. Хоча день перед тим вихвалялися, як люблять Його. Церква не спільнота святих, а грішників, які прийшли заліковувати свої рани.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
